Відомості про існування школи в нашому селі маємо лише з середини ХІХ століття. Та й то вказати з точністю де саме знаходилась вона спочатку не можемо.

Однак уже за 24.02.1860 р. знаходимо інформацію про те, що в нашому селі є школа з 1858 року, в якій була кімната для дяка, дуже темна, але досить простора. Могла вмістити 50-60 дітей. Був найнятий громадою на один рік вчителем Бенце Міклош, який навчався до того в освітньому закладі в Сату-Маре. Під час перевірки в школі були присутні 50 учнів (36 хлопчиків і 14 дівчат), які навчалися з книжок по-рутенськи і менша частина з них-по-угорськи. З них 15 навчалися писати і рахувати уже повторно. При перевірці з читання на обох мовах близько 15 хлопчиків правильно відповідали на обох мовах, а з катехизму лише кілька слабких відповідей дали. Перевіряючий констатує, що слабкі знання учнів випливають з того, що сам вчитель слабко володіє рутенською мовою, а більшість дітей розмовляє по-рутенськи.

В 1878 р. намісник Севлюський о.Андрей Буковській доводив до відома єпископа Мукачивського, що ардовецький духовник о.Василій Грабар не подає ніяких відомостей про школу. Школа ж у селі русинська, 4-класна. Вчитель – Довгович Дюрі.

В тих роках населення села було переважно неписьменним. А влада і не турбувалась про те, щоб народ дістав грамоту. Народна пословиця гласить: «В каламутній воді краще риба ловиться…» Селяни мали тільки одне завдання-слухати попа та служити панові. Крім попа, грамотним був тільки дяк. Але і той, крім церковних кних, нічого не читав. Шкільний інспектор Угочанської жупи Оцийл Ласлов правдиво описав стан освіти в 19 столітті в своїй книзі. «Народна освіта в Угочанській жупі в 1888-1902 роках». Ось як він описує про перше відвідання школи в Ардові: Хмарного осіннього дня на возі я прибув у село, щоб відвідати школу. Вона була запущена, низька, покрита соломою, з малими вікнами. Вона була похожа на хлів. В класі було темно, сиро і холодно. Діти сиділи одягнені. Роздягнутись не могли, бо під киптариком мали тільки одну сорочку. В класі парт не було. Були дві дошки, збиті одна з одною. Більшість дітей у школу не ходили. Не мали в що одітись. В дощеву годину діти приходили в школу повністю промоклі, а в школі просушитись не могли, бо і там було холодно і сиро. Це було причиною частого захворювання дітей. Батьки не дбали про освіту своїх дітей. В них була друга турбота-як одіти та прокормити своїх дітей, а прожити можно по їх думці і без науки, діти ходили в школу до обіду і після обіду. Взимку носили в школу з собою дрова, щоб було чим затопити. Школа була на утриманні села, село мало турбувалось про освіту населення. В 1885 році була організована державна школа. Але і далі працювала церковна школа. В державній школі було вже оборудования, а вчитель був з відповідною освітою. В церковній школі вчив дітей дяк/півцоучитель/. Основна його робота була служити попові і виконувати в селі різні церковні обряди. А тому часто не приходив на заняття в школу. В 1880 році в церковній школі було 66 дітей. В 1885 році-87, а в державній школі -31. В 1901 році-84, а в державній школі -45. Антисанітарний стан в сімї, в школі, а також дітей, значно відбивався на фізичному і розумовому розвитках дітей. В Угочанській жупі  / як пише в своїй книзі інспектор шкіл Оцийл Ласлов/ було вчителів: в церковних школах -98, в державних -46. А сьогодні тільки в двох середніх школах буває стільки, як було тоді .

Такі обставини вимагали організації в селі державної народної школи, яка б належним чином вирішила існуючі проблеми. В 1885 році в Ардові починає діяти й державна народна школа, хоча парафіяльна також продовжує функціонувати. Починала свою роботу народна школа в орендованому від реформатської громади приміщенні площею 60 квадратних метрів, з одним вчителем. Довго (щонайменше до 1902 р.) в парафіяльній школі учнів було набагато більше, ніж у державній. Шкільний інспектор закінчує свій звіт у названій книзі, називаючи вчителів, які працювали в наших школах у ті роки: В парафіяльній: Довгович Дюрі (1880-1901), Сочка Мігаль (1901-1902). В державній: Ковач Іштван (1885-1888), Фабіан Іштван (1888-1895), Ковач Бейла (1895-1902). В 1927 році 3-класна державна народна школа в Ардовці стає 4-класною, а в 1931 році – 6-класною. В 1935 році «Державна Подкарпаторуська 6-класна школа» в Ардовці мала такий вчительський колектив: Петенько Георгій 1889 р.н. – директор, Бокотей Іван (мол.) 1901 р.н., Клейнова Єва 1913 р.н., Магочійова Маргарита 1915 р.н., Штефан Георгій 1895 р.н., Товт Іван 1913 р.н., Васовчикова Емма 1898 р.н. В 1936 – 1937 навч. році в нашій школі навчалося вже 315 учнів. Директори державної початкової школи в Ардовці були Чобо Імре, Василь Батин, Георгій Петенько. У різний час Підвиноградівську школу очолювали директори, які не мало приклали зусиль, щоб освіта для кожного мешканця села була доступною і якісною. А це Іван Шип, П.П. Мечиков, А.Ю. Миско, І.В. Мар’ян, В.Ю. Капустей, Ю.П. Горват, Є.М. Мокар, М.С. Брич. Велика кількість молоді нашого села отримала і отримує вищу освіту в різних вузах нашої держави. Починаючи з 1983 року у Підвиноградові починає діяти ще один навчальний заклад – міжшкільний навчально-виробничий комбінат трудового навчання та професійної орієнатації учнів. Отже, освіта в нашому селі має великі перспективи, бо бути «вченим», в народі завжди цінувалось.

Цікавим навчання було"за чехів".Школоповинність при ЧСР рахувалась від 6 до 14 років. Коли дитина не ходила до школи, батьків штрафували. Таким способом всі діти були охоплені навчанням. Діти ходили тільки в одну зміну. Школи були на державному утриманні. Церковних шкіл не було, але в школах вивчалась і релігія. Али попи часто не приходили на уроки. Спочатку діти писали на табличках. Згодом появились зошоти. Навчання проводилось на рідній мові. В районі були 2-3 горожанські школи. Середні школи були тіьки в Угжороді, Мукачеві, Берегові і в Хусті. Вчителі народної/ початкової/ школи готувались в учительських семінаріях  Ужгорода і Мукачева . Там могли вчитись переважно діти заможних батьків. Граматика в школі часто мінялась. Правопис зовсім не був таким, як сьогодні. Ось деякі приклади: І-писалось тільки в таких словах: Марія, умір, Андрій, змія… Замість того писалось.. «в словах: конь,пошов,нож, вол. Читалось двояко: кінь, пішов, віл, ніж. Або: конь, пошов, вол, нож. Букви «ї» -не було. Замість неї писалось : в до(ї)ду  і т.д. Подвоєних приголосних не було. Писалось так: житя, знаня, весіля і т.д. літературним українським правописом писати уряд не дозволяв. Навчання починалось 1 вересня, а кінчалось 28 червня. В школах дівчата вивчали ручну роботу. Ті уроки вели учетельки з відповідальною освітою. В школі діти вивчали гімн ЧСР та Підкарпатських Русинів, написаний Олександром Духновичем. Він починався так:" Подкарпатськие Русины, Оставте глубокий сон! Народный голос завет вас- Не забудьте о своих. Наш народ любимый. Да живет свободный. От него да отдалится Неприятелей буря. Да согреет справедливость и на руськое племя…" Поет призирав козацький народ, щоб не забув про своїх братів, що по тому боці Карпат. В одному вірші писав:" Не чужи то за горамы, а свои. Мысли одни и сердце беться у груди. Он не будут нас дилити высоки Карпаты, И загриет ясне сонце в наши руськи хаты……" Цей вірш був написаний 1850 року.За радянський час в школах почали створювити навчальні бази,предмети вводилися нові,велику допомогу у вирішенні всіляких проблем надавав колгосп"Жовтнева перемога".Кожен історичний етап в становленні освіти в селі є цінним і корисним.

Лише у 1971 році Підвиноградівську восьмирічну школу було реорганізо­вано в середню. У вересні відбувся перший набір у 9-ті класи (в т.ч. і з су­сідніх Дротинців та Матієва). Школа поповнилась новими вчительськими кадрами. Запроваджувалась кабінетна система навчання: з кожного пред­мету навчання обладнано кабінет, виготовлено багато дидактичних ма­теріалів. Всі меблі було закуплено нові, кабінети фізики та хімії обладнано необхідними приладами та реактивами, майстерні – новими верстата­ми, спортзал – спортивним приладдям, проведено центральне опалення.

     В 1973 році з Підвиноградівської середньої школи вийшли перші випусники з атестатами. З метою ліквідації двозмінності в навчанні у 1992 році школу було добудовано. Відчутну допомогу в цьому надав тоді колгосп «Жовтнева перемога».

Теплих слів і  глибокої вдячності заслуговують вчителі старої генерації, переважна більшістьз яких вже відійшла у Вічність, але забути яких односельці не можуть: Дусин Віра Іванівна, Дусин Михайло Йосипович, Мухіна Антоніна Іванівна, Мисько Андрій Юрійович, Мисько Галина Пилипівна, Герзанич Омелян Юрійович, Марушка Іван Ілліч, Мар’ян Катерина Аврамівна, Мар’ян Іван Васильвич, Гвоздьо Марія Іванівна, Бора Марія Сергіївна, Поляк Ганна Василівна, Зихор Ганна Томівна, Вантюх Олена Петріївна…

Підвиноградівська середня (загальносвітня І-ІІІ ступенів) школа сьогодні – це 32 просторі класні приміщення, 12 кабінетів, бібліотека, дві учнівські майстерні (по дереву й по металу), два комп’ютерні класи, музей, спортивний зал, їдальня, спортмайданчик. Сьогодні в школі навчаються 724 учнів (31 класів), працюють 59 вчителів, в педколективі понад 40 чоловік – вихованці цієїж школи. В закладі працюють 4 групи продовженого дня, 4 спортивні секції, 13 гуртків. Працюють також гуртки від районного центру позашкільної роботи та від районного еколого-натуралістичного центру.

В різні роки вихованцями нашої школи були: Палінчак Федір Іванович – кандидат філософських наук, проживав і викладав у Липецьку; Білак Павло Іванович – кандидат історичних наук, викладач Ужгородського націонеального університету; Мар’ян Михайло Іванович – кандидат фізико-математичних наук, викладач Ужгородського національного університету; Білак Юрій Юрійович – кандидат фізико-математичних наук, заступник директора Закарпатського інституту ім.А.Волошина МАУП.